Видільна система організму і аплікаційна терапія Ляпко

Виділення - частина обміну речовин, що здійснюється шляхом виведення з організму кінцевих та проміжних продуктів метаболізму, чужорідних та зайвих речовин, для забезпечення оптимального складу внутрішнього середовища та нормальної життєдіяльності.

Процеси виділення є невід'ємною ознакою життя, тому їх порушення неминуче призводить до порушень гомеостазису, обміну речовин і функцій організму, аж до його загибелі. Виділення нерозривно пов'язане з обміном води, оскільки основна частина призначених для виведення з організму речовин, що виділяються, розчинені у воді. Основним органом виділення є нирки, що утворюють та виділяють сечу і разом з нею підлягають видаленню з організму речовини.

Нирки є основним органом забезпечення водно-сольового обміну.

Органи, що виконують функції виділення

Функцію виділення речовин із внутрішнього середовища організму здійснюють:

1. нирки;
2. печінка та травний тракт;
3. легені;
4. шкіра та слизові оболонки;
5. слинні залози.

Реалізовані ними процеси виділення перебувають у координованому взаємозв'язку і тому функціонально ці органи можуть бути об'єднані поняттям «видільна система організму». Між органами виділення існують функціональні та регуляторні взаємозв'язки, внаслідок чого зсув функціонального стану одного з органів виділення змінює активність іншого в межах єдиної системи виділення. Так, наприклад, при надмірному виведенні рідини через шкіру шляхом потовиділення при високій температурі - знижується обсяг сечоутворення, при зменшенні екскреції азотистих сполук із сечею - збільшується їх виведення через шлунково-кишковий тракт, легені та шкіру.

Регуляція потовиділення здійснюється нейрогенно-симпатичними холінергічними впливами, а також гормонами - вазопресином, альдостероном, гормонами щитовидної залози та статевими стероїдами.

Видільна функція печінки

Видільна функція печінки реалізується за рахунок утворення у ній секреції жовчі. За добу печінка секретує від 500 до 2000 мл жовчі, але більша частина її об'єму потім реабсорбується (вбирається) у жовчному міхурі та кишечнику. З жовчю з організму виводяться кінцеві продукти обміну гемоглобіну та інших порфіринів як жовчних пігментів, кінцеві продукти обміну холестерину — як жовчних кислот. Незважаючи на зворотне всмоктування у кишечнику, частина цих речовин залишає організм із фекальними масами. У складі жовчі з організму виділяються тироксин, сечовина, кальцій і фосфор, а також речовини, що надходять в організм: лікарські препарати, отрутохімікати та ін. У жовчному міхурі відбувається зворотне всмоктування в кров частини води та розчинених у ній речовин, насамперед електролітів. Цей процес призводить до концентрування жовчі та регулюється гормоном вазопресином, що підвищує проникність стінки жовчного міхура.

Видільна функція шлунка

Видільна функція шлунка забезпечує виведення у складі шлункового соку продуктів метаболізму (сечовини, сечової кислоти), лікарських та отруйних речовин (ртуть, йод, саліцилати, хінін).

Видільна функція кишківника

Виділювальна функція кишківника полягає:

По-перше, у виділенні продуктів розпаду харчових речовин, що не зазнали всмоктування в кров, і представляють зайві або шкідливі для організму сполуки.

По-друге, кишківник екскретує речовини, що надійшли в його просвіт з травними соками (шлунковим, підшлунковим) і жовчю. При цьому багато хто з них в кишківнику піддаються метаболізму і з калом виділяються не самі речовини, а їх метаболіти, наприклад, білірубін, жовч.

По-третє, стінка кишківника здатна екскретувати з крові ряд речовин, серед яких особливе значення має екскреція білків плазми. За надмірності цього процесу виникає надмірна втрата організмом білка, що веде до патології. З крові кишковий епітелій екскретує солі важких металів, магній, майже половину всього кальцію, що виділяється організмом. Разом з екскрементами виділяється і кількість води (загалом близько 100 млл./доб.).

Видільна функція легень

Видільна функція легень та верхніх дихальних шляхів.

Процеси газообміну, що відбуваються в легенях, забезпечують видалення з внутрішнього середовища організму летких метаболітів та екзогенних речовин - вуглекислого газу, аміаку, ацетону, етанолу, метил-меркаптану та ін. Крім того, за рахунок миготливого епітелію видаляються продукти обміну речовин самої легеневої тканини повітроносних шляхів, наприклад, продукти деградації сурфактанту. Легені виділяють невеликі кількості білка, у тому числі гамма-глобулінів, що мають спорідненість до легеневої тканини, а також входять до складу секрету залоз бронхіального дерева. Через слизову оболонку дихальних шляхів випаровується значна кількість води (від 400 мл у спокої до 1 л при посиленому диханні), а при підвищенній проникності аерогематичного бар'єру з крові можуть виділятися пурини, аденозин і гуанозинмонофосфати. Гіперсекреція залоз слизової оболонки верхніх дихальних шляхів має місце при порушеннях видільної функції нирок, у цьому випадку через слизову оболонку виділяється багато сечовини, яка розкладаючись, утворює аміак, що визначає відповідний запах із рота.

Видільна функція шкіри

Видільна функція шкіри переважно забезпечується діяльністю потових залоз і меншою мірою сальних залоз. У середньому людина за добу виділяється від 300 до 1000 мл поту. Кількість поту залежить від температури навколишнього середовища та інтенсивності енергетичного метаболізму. В умовах великого фізичного навантаження та високої температури повітря потовиділення може зростати до 10 л на добу. Склади поту і плазми відрізняються, отже, піт є не простим фільтратом плазми, а секретом потових залоз. Потім з організму виводиться в спокої до 1/3 загальної кількості води, що екскретується, 5-10% всієї сечовини, сечова кислота, креатин, хлориди, натрій, калій, кальцій, органічні речовини, ліпіди, мікроелементи. Через шкіру може виділятися навіть більше кальцію, ніж виводиться із сечею.

Секрет сальних залоз на 2/3 складається з води, а 1/3 складають неомилювані сполуки - холестерин, сквален (аліфатичний вуглеводень), аналоги казеїну, продукти обміну статевих гормонів, кортикостероїдів, вітамінів та ферментів. У видільній системі сальні залози не мають великої значимості, так як за добу виділяється лише близько 20 г секрету. Регуляція сальних залоз забезпечується в основному статевими та наднирковими стероїдами. У закритих приміщеннях, що не провітрюються, з великим скупченням людей (лекційні аудиторії, тренажерний зал, лазні тощо) можливі отруєння людей своїми токсичними речовинами.

Як шкіра пов'язана з нервовою системою та внутрішніми органами

Нервова трубка є основою майбутньої нервової системи, яка формується у плода. Вона розвивається із зовнішнього клітинного шару (зародкового листка - ектодерми) поряд зі шкірою, тоді як з ентодерми формується травна система. Спочатку з'являється нервова пластинка, потім на її краях формуються невеликі піднесення, звані нервовими валиками, у центрі яких виникає жолоб. Він надалі послужить порожниною для нервової системи. На 24 день розвитку плода пластинка починає скручуватися, і валики замикаються, утворюється форма трубки. Остаточне формування трубки відбувається на терміні 5-8 тижнів, коли закладається розвиток всіх органів плода, формуються серце, легені, органи почуттів, кінцівки та інші системи. Відбувається подальше ускладнення нервової трубки (мал.1).

Мал.1 Схема формування нервової трубки зародка

А-стадія нервової пластинки.

Б-стадія нервової трубки.

В-відокремлення нервової трубки та гангліозної пластинки від ектодерма.

1-нервовий жолобок; 2-нервові валики; 3- шкірна ектодерма; 4 - хорда; 5 - мезодерма; 6- гангліозна пластинка; 7-нервова трубка; 8 - мезенхіма; 9- невроціль. .

Зони Захар'їна-Геда – обмежені ділянки шкіри, в яких при захворюваннях внутрішніх органів часто з'являються відбиті болі, а також зміни чутливості у вигляді больової та температурної гіперестезії (підвищеної чутливості).

Лікарський досвід показав, що частина точок акупунктури збігається із зонами шкірної гіперестезії Захар'їна-Геда, що враховується та використовується при точковому масажі, акупунктурі та пунктуаційній (точковій) рефлексотерапії.

Аплікаційна терапія Ляпко

Аплікатори Ляпко в різних модифікаціях (пластини, валики, аплікаційні пояси, аплікаційні стрічки) є оригінальним, потужним приладом, що має безліч оздоровчих лікувальних можливостей.

Їхня дія заснована на принципах традиційної китайської медицини — поверхневої багатогольчастої акупунктури, а також на загальних фізіологічних механізмах життєдіяльності. Докладнішу інформацію можна отримати у статті «Аплікатори Ляпко – механізми дії та зони застосування».

Вибір найважливішої ділянки (зони, смуги, сегмента) шкіри на поверхні тіла залежатиме від основного діагнозу, патології, зони ушкодження тих чи інших органів, рівня сегментарної іннервації цих органів.

У методичних рекомендаціях щодо застосування аплікаційної терапії Ляпко до кожного захворювання завжди дається схематичний малюнок із зазначенням необхідних зон застосування.

Завдяки аплікаційній терапії Ляпко можна відновлювати роботу внутрішніх органів та покращувати функцію видільної системи організму.